Так, виліковний! Останні досягнення медицини, аналіз проведення противірусної терапії дають змогу стверджувати – ВГС можна вилікувати!
Лише кілька десятків років тому з маси інфекційних жовтяниць почали виділяти окремі види гепатитів.
1964 р. – відкриття «австралійського» антигену – поверхневої частки ВГВ;
1979 – виявлення збудника ВДА;
1989 – уточнено причину вірусного гепатиту А та В, що передається через кров, відкрито вірусний гепатит С.
Доведено, що причина цирозів не лише непомірне споживання алкоголю, а й вірусне ураження печінки. Організм людини не беззахисний проти вірусів. При зустрічі з ними за рахунок вироблення інтерферонів запускаються внутрішньоклітинні механізми, що блокують розмноження вірусів.
Як відомо, віруси – внутрішньоклітинні паразити, що використовують для свого розмноження структурні елементи клітини.
Якщо інтерферону виробляється недостатньо, вірус може розмножуватися, виникають гострі чи хронічні ураження ГРВІ, грип; дитячі вірусні інфекції – кір, вітрянка, свинка, гострі ВГ та інші.
Хронічним процес стає коли, з різних причин, у тому числі через брак інтерферону, вірус залишається в організмі хворого.
До вивчення механізмів проникнення вірусу в клітину, його розвитку, реакції макроорганізму, лікування вірусного гепатиту проводилося шляхом підтримки функції печінки. Для цього застосовувалися так називані «гепатопротектори» – ліки, які покращували функцію печінки, знижували рівень показників пошкодження печінки (печінкових проб).
Інтерферон – це рід білків, що виділяються клітинами організму у відповідь на вторгнення вірусу. Завдяки інтерферонам клітини стають несприйнятливими до вірусів. Інтерферони відкриті, можна сказати, випадково 1957 р. співробітниками Лондонського інституту вірусології А. Айзеком та Дж. Ліндерманом. Миші, заражені певним вірусом, не хворіли – як виявилося, вони вже хворіли на іншу вірусну інфекцію. Таким чином, в організмі мишей один вірус перешкоджав розмноженню другого – явище назвали інтерференцією. При зараженні клітини вірус починає розмножуватися. Клітина-господар одночасно починає продукувати інтерферон, який виходить із клітини та вступає в контакти з сусідніми клітинами, роблячи їх несприйнятливими до вірусу. Дія інтерферонів призводить до придушення синтезу вірусних білків, а в деяких випадках – збирання та виходу з клітини вірусних частинок.
Інтерферони не мають прямої противірусної дії, а викликають зміни в клітині, що перешкоджають розмноженню вірусу.
Зміна кількості інтерферонів можна коригувати за допомогою ліків, що містять інтерферон. Існують також лікарські препарати, що стимулюють вироблення власного інтерферону клітинами організму (т.з. індуктори інтерферону), наприклад аміксин, циклоферон та ін.
Препарати інтерферон одержують промисловим шляхом – з лейкоцитів людини, а також із клітин бактерій, у ДНК яких за допомогою генно-інженерних методів вбудовують ген людського інтерферону. Також їх називають рекомбінантними.
При хронічному вірусному гепатиті рівень інтерферону в крові знижується, організм не здатний самостійно впоратися з ліквідацією вірусу. Введення інтерферону як лікарського засобу дозволило багатьом хворим дати шанс на лікування вірусних інфекцій, у тому числі хронічних гепатитів.
На жаль, не завжди лікування можливо, але, як показує світовий досвід, навіть у випадках, коли не вдається досягти повного зникнення вірусу, що викликає хронічний гепатит, лікування інтерфероном значно уповільнює процес утворення цирозу.
Ще раз повторимо: на сучасному етапі лікування інтерфероном та іншими ліками, що впливають на розмноження вірусу, дає підстави вважати хронічний вірус гепатиту С – виліковим захворюванням.
інфекціоніст – гепатолог Титовський Станіслав Павлович.
